Парафія св. пророка Іллі      

Уроки покаяння

Святого Єфрема Сиріна



 1.     О горе мені! У якому я соромі! Моє потаємне не таке, як видиме! Насправді у мене є тільки вигляд бла­гочестя, а не сила його. З яким обличчям прийду я до Господа Бога, Який знає таємниці мого серця? Винний у стількох злих ділах, коли й на молитві стою, то боюсь, щоб з неба не зійшов вогонь і не спалив мене. Але не зне- вірююсь, сподіваючись на Божу милість.

 

 2.     Стало запеклим моє серце, перемінився мій розум, затьмарився мій розум. Як пес повертаюся на свою блювоту (2 Петро. 2, 22). Немає у мені чистого покаяння, немає сліз під час молитви, хоча і зітхаю я, і б'ю в грули, — це житло пристрастей.

 

 3.     Там виявиться і те, що було вчинене потай, і те, що явно. Який сором охопить мою душу, коли мене побачать засудженим ті, які нині кажуть, що я бездоганний! Покинувши духовне, я піддався пристрастям. Вчитися не хочу, а повчати радий, коритися не хочу, а підкоряти собі люблю; трудитися не хочу, а утрудняти інших охочий; не хочу когось шанувати, а шанованим бути бажаю; не зношу докорів, а докоряти люблю; не хочу, щоб зневажали мене, а зневажати люблю. Мудрий я на те, щоб давати поради, а не на те, щоб виконувати їх самому. Кажу, що належить робити, а чого не належить казати, те роблю.

 

 4.    Не кажи: "Сьогодні згрішу, а завтра покаюся". Але краще сьогодні покаймося, бо не знаємо, чи доживемо до завтра.

 

 5.     Згрішили ми? Покаймося, бо Господь приймає покаяння тих, які каються правдиво.

 

 6.     Якщо брат згрішить, то ми з насолодою його викриваємо; а якщо грішимо самі, то з досадою приймаємо викривання.

 

7.    Не супереч істині й соромся твого неуцтва. Не соромся сповідувати гріхи твої (Сир. 4, 29—30). Не говори: "Я грішив, і що мені було?", бо Господь дов­готерпеливий... Не барися звернутися до Господа і не відкладай із дня на день (Сир. 5, 4, 8). Пам'ятай, що гнів не забариться (Сир. 7, 18).

 

 8.    Хто дасть голові моїй воду й очам моїм — джерело сліз! я плакав би день і ніч через гріхи мої (Єр. 9, 1)? До сміху кажу: "Відійди від мене" і до сліз: "При­йдіть до мене" (Еккл. 2, 2), бо надто великий гріх мій перед Господом, і нема ліку гріхопадінням моїм.

 

9.    Чи знаєте ви, що людські сльози бувають трьох різних видів? Вони бувають через видимі речі, — такі є гіркими та суєтними. Бувають через покаяння, коли душа бажає вічних благ, — і такі вельми солодкі та корисні. І бувають сльози розкаяння там, де плач і скрегіт зубів (Мф. 8, 12), — і ці сльози є гіркими та даремними, бо не матимуть успіху, оскільки нема вже часу на покаяння.

 

10. Зовні ми смиренні, а на вдачу жорстокі та нелюдяні; зовні ми благоговійні, а на вдачу вбивці; зовні ми сповнені любові, а на вдачу вороги; зовні ми доброзичливі, а на вдачу ненавидники; зовні подвижники, а на вдачу — тля для подвижників; зовні постники, а на вдачу морські розбійники; зовні цнотливі, а у серці перелюбники; зовні мовчальники, а у серці бродяги; зовні лагідні, а на вдачу зарозумілі; зовні радники, а на вдачу спокусники; зовні простодушні, а на вдачу небезпечні. Через що так? Через те, що не маємо страху Божого перед очима своїми і заповідей Господніх або не знаємо, або, знаючи, перетлумачуємо на догоду собі.

 

11. І нині ще (після довгих років самовиправлення), багато у мені нечистих помислів: заздрості, злозичливості, самоугодництва, черевоугодництва, гнівливости, марнославства, користолюбства. Сам у собі я ніщо, а вважаю себе чимось; належу до лихих людей, а домагаюся досягти собі слави святості; живу у гріхах, а хочу, щоб шанували мене як праведного. Сам брехун, а на брехунів досадую; оскверняюся думкою, а засуджую блудників; засуджую злодіїв, тоді як кривджу бідних; вдаю чистого, тоді як увесь нечистий; у церкві стаю попереду, тоді як негідний стояти й останнім; прагну честі, коли повинен нести безчестя; жінкам хочу здаватися люб'язним, а багатим — благочестивим. Коли ображений, тоді мщу; коли мене викривають, тоді не приховую обурення; як мені не улещують, гніваюся; вищих за мене зневажаю, а в обличчя їм лицемірю; не хочу віддавати шани достойному, а сам, будучи негідним, вимагаю для себе почестей. Не буду описувати тих думок, які щодня доймають мене, турбот про марнотне, недбалість до молитви, пристрасть до пересудів. Але буду описувати ходіння до церкви за одним визначеним порядком і вигаданого при цьому загаяння, знайдених зустрічей, лицемірних розмов із благочестивими жінками, ненаситність у прийнятті дарів, лестощів для отримання великого. Таке моє життя, такі мої вади!

 

12. Можливо, котрийсь скаже, чи важливі помисли?! На це скажу вам: дуже важливі. І ось докази з Писання. Іов приносив жертви за своїх дітей, кажучи: "Може, у серцях своїх вони подумали щось лихе" (Іов. 1,5). Якби не було відповідальності за помисли, то для чого було йому приносити одного тельця за гріхи помислами? Засуджені були і злодумці у зібранні Кореєвому і через те, що мали злі думки, були спалені. І Господь Спаситель назвав бажання перелюбу самим перелюбом, і жадання жінки — самим ділом, і гнів — убивством, і ненависть розцінив як людиновбивство. Свідчить про нашу відповідальність за помисли і блаженний Павло, коли говорить, що Господь на суді відкриє "сердечні наміри" і "освітить темне у темряві" (1 Кор. 4, 5). Тому не кажіть, що помисли нічого не значать, коли зволення на них визнається за саме діло.

 

13. Не тільки помисли ми маємо враховувати, але найбільше — рішення волі визнати помисли приємними та схилитися до них. Землероб сіє на землі, але не все вона приймає, так само і розум сіє у волю, але не все вона схвалює та приймає. Що прийме земля, від того землероб чекає плоду, і що схвалила наша воля, у тому Бог вимагатиме звіту.

 

14. Апостол назвав душевними тих людей, які чинять природньо, а тих, які чинять неприродньо, назвав плотськими. Духовними ж є ті, які навіть єство перетворюють у дух. Бог знає і природу, і волю, і сили кожного, сіє у них Слово Своє і вимагає справ по змозі їх. Він надпри- родньо проникає у душу і дух, у єство і волю (не силуючи останньої). Якщо людина задовольняється природнім, то Бог не карає, бо визначив міру єства і поклав для нього закон. Але якщо воля долається єством, то карає за ненаситність і за порушення уставу Божого.

 

15.Ненавиджу гріх, але перебуваю у пристрасті; відмовляюся від беззаконня, але мимоволі підкоряюся насолоді. Поневолив я свою природу гріхові, і він, купивши мою волю, творить для мене необхідність. Рікою течуть на мене пристрасті, бо з'єднав я свій розум із плоттю і розлучити вже не можу. Поспішаю змінити свою волю, але мій попередній стан перешкоджає мені у цьому. Кваплюся визволити свою душу, але заважає мені безліч боргів.

 

16. Диявол, злий позикодавець, не нагадує про віддачу; позичає щедро, ніяк не хоче брати назад. Домагається тільки поневолення, а про борг не сперечається; дає в борг, щоб багатіли ми пристрастями і даного не вимагає. Я хочу віддати, а він до попереднього ще додає. Коли ж змушую його взяти, дає що-небудь інше, щоб видно було, що сплачую йому з його ж позики. Обтяжує мене новими боргами, бо колишні пристрасті винищує іншими, яких раніше не було. Старе, здається, вже сплачене; а він втягує мене у нові зобов'язання пристрастей і вводить у мене нові положення. Змушує мене замовчувати про при­страсті і не сповідатися та схиляє до нових пристрастей, нібито нешкідливих. Звикаюся з пристрастями, яких раніше не мав. Вони мене розважають, і я забуваю про свої колишні пристрасті. Укладаю угоду з тими, які прийшли до мене знову, та заново виявляюся боржником. Тягнусь до них, як до друзів, і позикодавці мої знову виявляються моїми володарями. Хочу звільнитися, і вони роблять мене продажним рабом. Поспішаю розірвати їхні пута — і зв'язуюся новими путами. Коли ж намагаюся не воювати під прапором пристрастей, внаслідок успіхів та їхніх дарів, виявляюся їхнім домоправителем.

 

 17. 0, геть від мене рабство змія! Геть влада пристрастей! Геть застарілий гріх! Він давав і завдаток, аби купити собі мій розум, лестив плоті, аби віддати їй у служіння мою душу. Перейняв юність, щоб розум не знав того, що діється; прив'язав до себе недосконалий розум і ним, мов мідним ланцюгом, тримає обмежений розум. Якщо ж він хоче утекти, то не пускає, тримаючи на прив'язі. Гріх затуляє розум і замикає двері відання. Пристрасть недремно стоїть на варті розуму, щоб він не покликав Бога і не завадив плоті бути проданою. Присягається, що дбати про плоть не зле і що через це не прийде кара. Як приклад показує безліч заплутаних помислів і запевнює у неможливості їх вивчити; посилається на їхню тонкість (малозначимість) і переконує, що все подібне буде забутим. Ось чим тримає і зв'язує мене ворог, обплутуючи обманом і лестощами.

 

 18.   Павло сказав про того, хто грішить, що він є плотський (Рим. 7, 14). Гріх виконується тими, хто погоджується на нього, але між природою і гріхом є посередник — навички. І пристрасті — це щось дане гріхом і прийняте природою; вживання цього підпорядковує душу, бентежить розум і поневолює. Бо гріх, перебуваючи у плоті, володарює над розумом і захоплює душу, підпорядковувавши її через плоть. Гріх робить плоть управителем, через неї він обтяжує і саму душу і стає ніби її домоправителем, бо дає їй завдання та вимагає звіту про виконання. Якщо потрібно її побити, то робить це через плоть. Бо зробив плоть своїм ланцюгом і тримає ним душу, як вівцю на заколення, і, як птаха, зв'язав її ланцюгом і відсік їй руки й ноги, як велетневі мечем. Не можу ні бігти, ані допомогти собі, бо, хоч і живу, але мертвий; дивлюсь очима, але сліпий; з людини перетворився на пса і, маючи розум, поводжуся як безсловесний.

 

 19. Але я бажаю визволитися від жалюгідного пристрасного стану, якщо допоможе мені Господь. Якщо вчинить Він зі мною за невимовною милістю Своєю, то визволить мене від гріха, і якщо проллє на мене благість Свою, то спасуся. Я певен, що Він це може, — і не зневірююся  у своєму спасінні. Знаю, що множество Його щедрот переможе множество моїх гріхів. Знаю, що, коли прийшов, то всіх помилував, й у хрещенні дарував відпущення гріхів. Сповідую це, бо я скористався цією благодаттю. Потребую зцілення від гріхів, вчинених після хрещення, бо Той, Хто воскрешав із мертвих, може й мене зцілити. Відкинутий я, як прокажений, але якщо захоче, може Він і мене очистити. Сповнений я гріхів, але не перевищать вони Його благість до мене. Він помилував Закхея, як достойного, тож помилує і мене, як не достойного.

 

20. Гідне суду і марне слово. А що таке марне слово? Обіцянка віри, яка не була виконана ділом. Людина вірує і сповідує Христа, але залишається празною, не роблячи того, що повелів Христос. І в іншому випадку слово буває марним, а саме, коли людина сповідається і не виправляється, коли каже, що кається, і знову грішить. І погане слово про когось — це теж марне слово, бо переказує те, що було скоєне і чого не бачив.

 

21. Прийди, грішнику, до доброго Лікаря та зцілися без зусиль. Скинь із себе тягар гріхів, принеси молитву та змочи сльозами рани, що загнили. Бо цей небесний Лікар сльозами і зітханнями зцілює рани. Тож прийди, принісши сльози як найкращі ліки. Бо небесний Лікар бажає, щоб кожен власними своїми сльозами вилікував себе й спасався. Це лікування не тривале, але дієве, і воно не постійно затягує рану, але враз зціляє тебе. Лікар чекає лише того, щоб побачити твої сльози; прийди, не бійся. Покажи Йому рану, принісши разом і ліки — сльози та зітхання.

 

22. Хто не здивується, хто не зчудується, хто не благословить велике милосердя Твоєї благостині, Спасителю душ наших, коли Ти благоволиш приймати сльози як ціну за Твоє лікування! О сило сліз! До чого ти досягла! Сміло й безборонно ти входиш у саме небо! О сило сліз! Чини Ангельські і всі сили  небесні невпинно веселяться через твою сміливість. О сило сліз! Якщо захочеш, то можеш із радістю стояти перед святим і високим престолом Пречистого Владики. О сило сліз! Миттю ти здіймаєшся на небо та отримуєш те, чого просиш у Бога, бо Він виходить тобі назустріч, охоче прощаючи.

 

23. Як благатиму Тебе, Спасителю мій, коли вуста мої повні лихослів'я? Як буду оспівувати Тебе, коли совість моя нечиста? Як прикличу Тебе, коли не додержав заповідей Твоїх? Але Ти Сам, Всевишній, не зневаж мене, нікчемного, не відкинь мене, мерзенного, не залиш мене, безнадійного. Бо ворог мій тішиться, коли я зневірююсь у собі; тим тільки й веселиться він, щоб через мій відчай побачити мене своїм полоненим, але Сам Ти Своїм милосердям осором його надію, вирви мене з зубів його, позбав мене його злого умислу й усіх наставлених на мене сітей! І всіх, кого печалить совість через їхні нікчемні діла, благаю: не зневірюйтеся у собі, не тіште свого супротивника. Але без сорому приступіть до Бога, плачте перед Ним і не втрачайте надії, міркуючи про себе. Бо Господь наш вельми радіє тим, хто кається, і чекає нашого навернення. Сам кличе всіх: "Прийдіть до Мене усі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11, 28). Тому нехай ніхто не зневірюється у собі, хоч і згрішив. Господь суво- рий лише до тих, хто Його відкидає і не кається.

 

24. Блажен той, хто з віданням захотів плакати і зі скрушенням виточує на землю сльози, як коштовні перлини, перед Господом.

 

25. Блажен той, у кого душа уподібнилася новонасадженому дереву і хто завжди, як водне зрошення, має сльози за Богом.

 

26.  Блажен той, хто насаджує у своїй душі добрі рослини, тобто чесноти, і зрошує насаджене у собі, молячись зі сльозами, щоб його насадження були благоугодними й плідними перед Господом.

 

27. Хочу зобразити вам силу сліз. Анна слізною молитвою випрохала пророка Самуїла, піднесення вгору й Бого- хваління у своєму серці. Жінка-грішниця у домі Симона, плачучи та омиваючи сльозами святі ноги Господа, дістала від Нього прощення гріхів. Розчулення (сердечний плач перед Богом) — зцілення для душі. Воно вселяє в нас Єдинородного Сина, коли жадаємо Його, і прихиляє до душі Святого Духа. На землі немає солодшої радості, ніж та, яку приносить розчулення. Чи осяявся котрийсь із вас цією радістю сліз по Богу? Якщо хтось із вас, відчувши це й насолодившись, під час молитви возносився над землею, то бував він тієї миті поза своїм тілом, поза всім віком цим, — і вже не на землі. Святі і чисті сльози по Богові завжди омивають душу від гріхів і очищають її від безза­коння. Сльози по Богові роблять нас завжди сміливими перед Богом; нечисті помисли не можуть підступитися до душі, яка має повсякчасне розчулення по Богові. Розчулення — це той скарб, який не крадеться; маю на увазі те розчулення, яке триває не один день, а невпинно, день і ніч — і до кінця життя. Розчулення — чисте джерело, яке зрошує плодоносні насадження душі (тобто чесноти).

 

28. Перше ніж хтось скоїть беззаконня, ворог вельми применшує його в очах того; особливо ж применшує похіть сластолюбства, нібито задовольнити її — це те саме, що й вилити на підлогу чашу холодної води. Так лукавий умаляє гріх в очах людини, раніше ніж вона його здійснить. Коли ж здійснить, то лукавий до крайнощів збільшує беззаконня в очах того, хто впав у нього. Накочує на нього хвилі відчаю, а нерідко озброюється проти нього і притчами, переконуючи його таким чином: "Що накоїв ти, даремний трудівнику? І на що схожа твоя праця? От на що! Насаднв хтось виноградні лози, стеріг і пильнував їх — доки не дали плоду, і, зібравши виноград, наповнив він бочки виноградним вином, а потім зненацька встав, схопив сокиру та розтрощив бочки. Вино вилилося і пропало. От чому уподібнилася твоя праця". Такі думки навіює лукавий людині, з метою скинути людину у глибину відчаю.

 

29. Тому, знаючи наперед підступи ворога, тікай від гріха. Якщо ж впадеш у гріх, то не затримуйся у ньому, але підведись і звернися до Господа Бога свого всім серцем своїм, щоб спаслася душа твоя. Скажи лукавому помислу: "Хоч я і бочки розбив, і вино зіпсував, але вцілів мій виноградник, а Владика довготерпеливий, многоми- лостивий, милосердний і праведний. І сподіваюся, що, з Його благодаті, я знову оброблю і зберу виноград свій, і наповню бочки свої, як і колись. Бо через пророка Ісаю Він говорить: "Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, — як сніг  убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, — як вовну убілю" (Іс. 1, 18).

 

30. Когось помисел переконує: "Ти ще молодий, у старості своїй покаєшся". А тому, хто досягнув старості, нашіптує: "Постарів ти, — де тобі понести труди покаяння? Тобі потрібен спокій".

 

31. Не зневірюйся у собі і не кажи: "Не можу вже спастися". Навпаки, дуже навіть можеш спастися. Полюби страх Божий усією своєю душею; і він зцілить рани твої, і надалі збереже тебе невразливим. Доки душа твоя любитиме страх Господній, не втрапиш у сіті диявольські, але будеш мов орел, що ширяє на висоті. Але якщо душа після цього знехтує страхом Божим, занедбає себе, то, впавши з висоти, стане забавкою для пекельних духів. І вони, стуливши їй очі, кидають її у пристрасті безчестя, як вола, запряженого в ярмо.

 

32. Якщо поцілить в тебе стріла лукавого ворога, не занепадай духом, а навпаки, скільки б разів тебе не перемагали, не залишайся переможеним, але відразу підводься і бийся з ворогом, бо Подвигоположник завжди готовий подати тобі Свою правицю і підніме тебе з падіння. Щойно ти простягнеш до Нього правицю, Він подасть тобі Свою правицю, щоб підвести тебе. Тоді як скверний ворог дбає про одне, — як би забрати у тебе надію, щойно впадеш. Не вір йому, але якщо й сім разів на день падатимеш, намагайся вставати та уласкавлювати Бога покаянням.

 

33. Хоча ми й упали через захоплення, однак докладемо зусиль, щоб зцілити себе покаянням. Хоча як люди ми підвладні пристрастям, однак не зневірюймося у собі до кінця, а навпаки, почуймо Бога, Який каже: "Покайтеся, бо наблизилося Царство небесне" (Мф. 4, 17). Він визначив покаяння не для одних якихось гріхів, а для інших — ні. Навпаки, Лікар душ наших дав нам ліки ці від усякої гріховної рани.

 

34. Покаяння — поле, яке повсякчасно обробляється. Воно — рясне плодоносне древо, яке всіляко приносить Богові доблесні плоди. Воно — дерево життя, яке воскрешає мертвих гріхами. Воно причасне до Божества, і Бог звеселяється ним, як силою Своєї творчості, бо кого гріх губить, тих воно відновлює до Божої слави. Воно — духовна лихва, тому що жне, чого не сіяло, і бере, чого не давало.

 

35. Добрі подвижники покаянням удобрили Божу ниву, через нього збагатили Церкву, ним наповнили Божі житниці. Через нього земля стала небом, бо наповнилася святими, — цими земними Ангелами. Славляться добрі служителі, які через покаяння у багато разів примножили посіяне.

 

 36. Бог бачив, що ворог буде тривожити рід людський, тому для повалення його визначив покаяння. Ворог переконує згрішити, а покаяння готове прийняти того, що згрішив. Ворог спонукає чинити беззаконня, а покаяння радить навернутися. Той кидає у відчай, а це обіцяє надію на спасіння. Гріх перемагає совість, а покаяння є жезлом совісті для повстання. "Господь підносить повалених" (Пс. 145, 7), чинить ж це через покаяння.

 

37. У покаянні закон є світильником, бо ті, що грішать, через нього знову зустрічають Бога. Беззаконник затьмарився і не бачить благости, бо ворог сповнив його душу відчаю. Але покаяння, як добрий лікар, знімаючи з душі млу і все, що їй заважає, показує їй світло Божої благости. Диявол не дає одуматися тим, хто живе нечестиво, показуючи їм суворість покаяння. А покаяння, бачачи його хитрість, підходить з ласкою і каже: "Тільки згадайте про Бога, і я трудитимусь замість вас. Уявіть його милосердя, і я клопотатимусь за вас із зітханнями. Тільки зітхніть злегка, грішники у скрушення, — і я зроблю вас Божими слугами. І пророк Ісая сказав: "Коли, навернувшись, зітхнеш, тоді спасешся" (Іс. ЗО, 15). Ось наводжу для тебе свідчення, тільки покайся. Якщо грішник зітхне, то разом із зітханням з нього спаде тягар гріха, накладений змієм. Тоді і з розуму розвіється мла невідання, — око душевне зробиться ясним, і покаяння почне скеровувати душу до спасіння.

 

38. Коли грішник, який кається, побачить Божу бла- гість, тоді не лише зітхатиме, але й з великою скорботою проливатиме сльози. Тому що душа, після довготривалого розлучення з Богом, побачивши Його, як Отця, хоче виливати сльози. Від того, що нарешті побачила Творця свого, вона проливає сльози і прихиляє до себе Бога, бо любить Отцівське благовоління. І так вона очищається від усього, до чого довів її змій. Чи ти не чув, що казав Давид: "Кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми " (Пс. 6, 7)? Але спершу він зітхав, а потім почав плакати. І в природі так стається: спершу повіє вітер, а потім піде дощ; спершу гримить грім, а потім із хмар утворюються дощові краплі.

 

 39. Давид, зітхаючи, обмивав сльозами ложе своє, бо осквернився перелюбом. Сльозами омив він свою постіль, яку осквернив беззаконним союзом. Він казав: "Я втомився від зітхання мого" (Пс. 6, 7), а труд зітхання — це плід хвороби серця, яка виточує рясні сльози. Отже, сльози примножуються через зітхання напередодні.

 

40. Совість природно прагне до Бога (обстоює Бога і все Боже) та відкидає всяку оману. Часто гріх безсоромно втручається, але совість, скориставшись обставинами часу, бере гору. Якщо хто лякається у темряві, вона викриває, що це стається через гріх, бо Писання каже: "Нечестивий біжить, коли ніхто не женеться за ним" (Прит. 28, 1). Або якщо хто стривожиться морською бурею, то совість нагадує йому про його нечестя. Або під час землетрусу вона наводить на думку беззаконня. Або коли хто сам у дорозі, то нагадує про його пристрасні діла. Нарешті, якщо не навернеться грішник, то викриває його, коли він впаде у неміч і тілесну хворобу, — і він, через любов до життя, обіцяє Богові скинути з себе гріх. Боячись померти і втратити блага вічного життя, він, у муках совісті, вдається до покаяння — цього посередника між Богом і людьми.

 

41. Юнак, про якого згадується у Євангелії, узявши у батька спадок, вирушив у далеку сторону і змарнував там його з блудницями, через що почав терпіти сильну скруту. Коли він вже знеміг від убогости, тоді покаяння, нагадавши йому про колишнє спокійне життя у батька, відродило у ньому бажання повернутися до нього і надію умилосердити батька покаянням. І він викликнув: "Встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і тобою" (Лк. 15, 18). Коли на юнака, який впав в оману, напав ворог і робив з ним, що хотів, тоді пока­яння не ворушилося, наказавши і совісті мовчати і до часу не братися до справи. Коли ж для юнака настав скрутний час, тоді покаяння, як мати, відкривши своє лоно, обійняло його, забравши його з рук матері — сластолюбства, щоб повернути матері — благочестю.

 

42. Юнак заволав: "Батьку! Згрішив я перед небом і тобою". Син, який згрішив,   пізнав батька, скаржачись, що той, хто його спокусив, є вітчим і зловмисник. Побачив він підступність, побачив зваблення і прийшов до покаяння, як до матері. Довгий час харчувався він стручками і терпів голод, але покаяння, як жаліслива мати, прийнявши юнака, знову годує його молоком, подаючи йому свої груди, — молоком його годує, бо гріх виснажив його сили через сороміцьке життя. Якби не було цього молока, то не міг би він зцілитися. Але хто не міг підвестись, того підняло покаяння, наситивши молоком. Воно зцілило зовсім немічного і віддало на руки батькові.

 

43. Бач, що покаяння спочатку приходить до грішників не суворим, але ласкавим і легким! Воно не запропонувало посту, не зажадало ні стриманости, ні бдіння, але запросило розпочати зі сповідання: "згрішив". З найлегшого починає, знаючи, що решту довершить совість. Вона бере участь у таємниці покаяння — починає піклуватися про душу та поспішає її очистити. їй відома благопокірність душі, — і вона править нею, як вершник. Вона хоче, щоб покаяння було прийнятим, бажає, щоб воно утвердилось в грішниках і, як сонце, проникло у розум та осяяло його. Так вона зручно приводить їх до Бога і невдовзі робить Його надбанням.

 

44. Не слід нам, браття, зневірюватнсь у спасінні, маючи таку матір — покаяння. Не слід втрачати надію на спасіння, коли нас утішає така матір. Уловлених лютим ворогом, воно вводило у рай до Бога; невже відвернеться від нас? Помилувало тих, які перебували поза Церквою, то невже не змилується над нами? Ніхто не дозволить іншим вільно марнувати те, що сам ледве зібрав. Як же Бог і Отець може поступитися ворогові у володінні нами, яких Він здобув кров'ю Сина Свого? Ми — стадо Його, і Він — наш Пастир. Він дав покаяння, як очисну воду, щоб, якщо згрішимо у чому, омиватися ним. У нас є купіль не лише нового народження, але й оновлення. Якщо у чомусь згрішимо, то, омившись покаянням, станемо чистими.

 

45. Покаяння — це Божий жертовник, бо через нього ті, що грішать, умилостивляють Бога. Підзаконні, згрішивши, повинні були приносити жертву матеріальну і для цього йти до Єрусалима; а це виконати не дозволяла одним скупість, іншим бідність, третім лінощі. У новій благодаті все це звершує одне покаяння, приносячи жертву у совісті. Воно не вимагає козла, але сповідання. Ти не маєш горлиці, грішнику? Зітхни, — і Бог зарахує тобі це більше, ніж горлицю. Не маєш голуб'яти? Сповісти гріхи свої Богові, — і це буде твоїм всепалінням. Немає у тебе і жодної іншої птиці? Плач, — і зарахується тобі за жертву. Якщо помолишся, Бог прийме молитву твою замість тельця. Якщо припадеш з щирим серцем, старанність твою поставить вище принесеного в жертву вола. Навіщо готувати тобі пахощі? Покаяння очистить тебе без куріння диму.

 

46. Покаяння — це також Божа трапеза, тому що через нього Бог споживає людське спасіння. І Спаситель каже: "Моя їжа — творити волю Отця Мого, Який на небесах" (Ін. 4, 34). Отже, покаяння — це чудний хліб Божий; Бог споживає через нього сповідання совісті; Він п'є у покаянні сльози розчулення; у ньому насолоджується пахощами — щирим почуттям зітхань, бо вони для Бога — мов запашне кадило. Ось — розмаїта їжа Божа: стриманість, піст, бдіння, щира молитва, покірність зі смиренням; бо це благоугодніше Богові, ніж великі жертви.

 

 

47. Покаяння — свято для Бога, бо Євангеліє мовить, що Бог радіє більше "за одного грішника, що кається, ніж за дев'яносто дев'ять праведників" (Лк. 15, 7). Покаяння робить свято для Бога, закликає і небо на бенкет. Ангели радіють, коли покаяння запрошує їх на вечерю. Всі небесні чини бенкетують, спонукані до веселости покаянням.

 

48. Покаяння приносить у жертву тих, що згрішили, але й знову оживотворяє їх; умертвляє, але й знову воскрешає з мертвих. Як це відбувається? Слухай: воно бере грішних і робить їх праведними. Вчора були мертвими, а сьогодні вони живі для Бога покаянням; вчора були чужими, а сьогодні свої для Бога; вчора беззаконні, а сьогодні святі. Покаяння — велике горно, яке приймає у себе мідь і перетворює її на золото; бере олово і повертає срібло. Якщо ти бачив, як скло приймає колір гіацинта, або смарагда, або сапфіра, то не засумніваєшся у таких перетвореннях силою покаяння. Покаяння, з Божого благовоління, розчиняє того, хто кається, із благодаттю Святого Духа і всю людину робить Божим сином.

 

            49. Закон повелівав робити священні речі із золота. Законодавець не допустив пустоти у цих коштовностях, щоб ми знали, що Святі Божі мають у собі цілковиту святість. Слухай ти, що каєшся! Приступи до Бога з щирим серцем, і Він нагородить тебе цілковитим переплавленням. Знайшов ти переплавлення у вогні пока яння; гляди, не залиш нічого непереплавленим. Ось що я розумію. Уявімо, що ти приносиш покаяння за блуд. Гляди ж, відкинь усі види блуду, бо він породжує всіляку розпусту. І не тільки це, але відкинь і все, що веде до осквернення ним: сміх, жарти, лайку, черевоугодництво, — ці путі до блуду.

 

50. Цілком відкинь усе гріховне. Коли народ згрішив, пророк Мойсей повелів розіп'яти змія, тобто знищити гріхи, — і виготовив змія не пустого, а литого і суцільного. Для чого ж? Показуючи цим, що ти повинен цілком від­вертатися від усякого лукавства. Він зробив змія всього з міді, бо корінь всякого зла — сріблолюбство. Литим вийняв його з горнила, щоб ти припинив у собі займання, яке розпалюється у тобі до розтління розуму. На дереві ж повісив змія, щоб ти, каючись, розіп'яв у собі ці три пороки, оскільки вони ведуть до душевної смерти.

 

51. До тебе слово моє, покаяннику. Рішуче опирайся гріху та стій у добрі, як камінь. Утверди серце, за Пророком, щоб не захиталося (Пс. 111, 5, 8). Ти повинен принести тверде покаяння, як Петро, бо твердо грішив. Бог не прийме покаяння, яке не має у собі твердого діла. Чимало є тих, які наслідують ходу царів, але за це не шанують їх, як царів. Так і ті, що каються, якщо не твердо принесуть покаяння, матимуть лише вигляд тих, що каються, однак без сили, яку дає покаяння. Ті, що каються тільки напоказ, чинять не один гріх, а багато гріхів, бо й інших налаштовують приносити саме лише зовнішнє покаяння. Таким не тільки не відпускається, але ще й додається гріх.

 

52. Тому принось тверде покаяння, грішнику, щоб дістати тобі прощення. Св. Павло сказав, що той, хто будує на дровах, сіні, очереті, не отримає нагороди; сказав же він це не лише про вчення, але й про покаяння. Якщо хто не приносить твердого покаяння, то він — очерет, дрова, які плавають на поверхні води. Хто не твердо вдається до покаяння, той — дрова; і такий не лише буде відкинутий, але й спалений, як сказано, вогнем. За що ж? За те, що гадав посміятися Богові.

 

53. Принесемо покаяння, як ніневитяни, щоб і нам здобути спасіння. Істинно покаялися вони, істинно й спаслися; як згрішили, так і покаялися, — і були прийняті. Не половиною тільки навернулися, бо однаково плакали і царі, і простолюдини. Не частина їх виправилася, бо вкупі ридали і владарі, і раби. Не короткий час розкаювалися, — бо цілих три дні, чоловіки і жінки, немовлята і старі люди не припиняли приносити сповідання. Повірили присуду і, як би готуючись до смерті, гірко сумували один за одним. Під Ніневією розумію людину, а під її безліччю мешканців бачу частини душі і рухи розуму. Як вони усім людом приступили до покаяння, так і ми всіма силами у повному своєму складі повинні приносити покаяння.

 

 54. У законі Бог повелів не тільки знищити ідолів, вівтарі і кумирні, але й попіл спаленого каміння і дерев, як нечистий, викинути за межі стану. І ти, що каєшся, пам'ятай, що на тобі лежить обов'язок знищити у собі всякий слід гріха. Якщо залишиться у тобі попіл гріховний, то прибіжать до тебе нечисті тварини і плазуни. Якщо ж викинеш його з себе, то не будуть тривожити навіть гріховні комарі. Добре очисти свій розум від гріховних мерців, — і сам сморід їхній зникне з тебе. Гріховні ж мерці — це пристрасні спогади. Якщо залишаться вони в тобі, то затьмарять твою думку і змусять твої помисли кружляти, вони ж, як густа мла, покриють твої духовні очі.

 

55. Вичавимо себе покаянням, щоб не втратити нам благодаті прощення, як справжньої своєї фарби. Вичавлювання — це ретельне відкидання ворожого. Бо колір (прощення), що сходить на нас таким чином, вже не зійде. Дбайливо омий себе сльозами, як красильники вимивають вовну, будь смиренним, обмеж себе у всьому, бо, очистивши себе таким чином, ти приступиш до Бога вже готовим до прийняття благодаті.

 

56. Деякі з тих, що каються, знову повертаються до гріха, бо не знали про змія, який крився всередині них, а якщо знали, то не до кінця прогнали його з себе, але дозволили його слідам залишитися всередині себе; і він незабаром, ніби зачавшись в утробі, знову відновив повний образ своєї злоби. Коли бачиш, що хтось кається і знову грішить, то знай, що він не змінився своїм розумом, бо залишив у собі гріховні бажання. Ознака ж того, хто приносить тверде покаяння, — спосіб зосередженого і суворого життя, відкидання чванливості, зарозумілості. Очі ж і розум у такого завжди спрямовані до жаданого Ісуса Христа з бажанням, з благодаті Христової, стати новою людиною.

 

57. Захистися від того, що вороже чесноті. Якщо ти постиш і безумно смієшся, то тебе легко перечепити. Якщо під час молитви плачеш, а в товаристві поводишся по-світському, то невдовзі тебе уловлять сіті. Якщо ти, зберігаючи цнотливість, поводишся легковажно, то не забаришся впасти. Бо покаяння належить приносити від щирого серця. Той, хто кається, повинен бути завжди однаковим, а саме — завжди бути тим, яким він почав бути. Якщо хтось має ваду, то це свідчить про неповне навернення. Якщо він зміниться, то це викриє те, що у його серці не було твердої основи життя у Бозі. Така людина приносить покаяння, як ще ненавчене дитя, і, як бита, плаче з потреби, а не з волі. Світські закони виправляють поведінку через страх, але не змінюють стану серця. Однак трапляється, що дехто і покаяння приносить із задньою, можливо, мало усвідомленою думкою, щоб часом потурати гріхові.

 

58. Котрийсь із пророків сказав: "У зібранні Господньому не обмовляйте сльозами" (Мих. 2, 5—6). Цим пророк не відкидає покаяння і не сповідання смиренного серця перед Господом називає наклепом, але говорить, що якщо ми, маючи злі наміри, вдавано проливаємо сльози, то таке покаяння є нетривким. І ще мовить: "Роздирайте серця ваші, а не одяг ваш" (Іоїп. 2, 13). Бо хоче, щоб ми не хизувались покаянням, а справді каялися. І Давид говорить: "Сльозами моїми омию постіль мою" (Пс. 6, 7). — Не у церкві проливатиму сльози, показуючи перед людьми саму лишень зовнішність і домагаючись слави, щоб вважали мене праведним, але на ложі моєму сльозами омиватиму кожної ночі постіль мою, щоб бути у згоді з Христом, Який говорить: "Зачинивши кімнату твою, помолися, і Отець, для Якого ти чиниш це потай, віддасть тобі і змилується над тобою явно" (Мф. 6, 6).

 

59. Чимало є тих, які торгують сповіддю, нерідко видаючи себе кращими, ніж вони є насправді, і тим затаюються. Інші промишляють покаянням, купуючи ним для себе славу. Треті використовують покаяння як привід для гордині і, замість прощення, пишуть на себе нове боргове зобов'язання. Ще не звільнився ти від попереднього боргу, а вже входиш у новий? Прийшов ти заплатити борг і зв'язуєш себе новим зобов'язанням? Прагнеш звільнитися від боргу і готуєш для себе нове рабство? Ось що означає сказане: "Молитва його нехай буде в гріх" (Пс. 108, 7). І як такому не повернутися до гріха? Як не вдатися знову до пристрастей? Чи залишить змій його у спокої? Чи припинять його турбувати плазуни? — На жаль! Сповниться на ньому сказане Христом, що оселяться у ньому сім інших, гірших духів (Лк. 11, 26).

 

 

 

Добротолюбіє том II

 

 



Создан 13 окт 2012



 

cerkva-snt.at.ua сайт диякона Ігоря Луцана Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ

 

cerkva.te.ua bogoslov.cv.ua свящ. Богдан Сливка

 

 

ptpl.io.ua: Парафія святих апостолів Петра і Павла м. Кіровоград